Блудниця

1.
Прийшовши у Єрусалим,
Ісус відвідав храм величний.
І в ньому Він звіщав усім
Слова любові предковічні.
— Всі спрагнені і всі голодні,
До мене йдіть, в Моїй долоні
І їжа, й досхочу пиття,
І Дух Святий, в Якім життя.
Хто прийде, з вуст того поллється
Потік благословень живий,
І з нього ближній ваш нап’ється
І знайде радість й супокій.
Кажу вам, що почув в Отця,
До Мене приверніть серця.

2.
І дня наступного у храмі
Господь натхненно всіх повчав
І повновладними словами
Здоров’я хворим повертав.
Вони втішалися, раділи,
Що мають від Ісуса сили...
А книжники кипіли злом,
Бо Він вказав своїм перстом
На їхні намірі лукаві,
На гордість їхню пребрудну.
І всі вони в Христі шукали
Для осуду якусь вину.
У заздрості, немов в огні,
Горіли книжники в ті дні.

3.
Ісус народ вчив милостиво,
На підступ грішних не зважав.
Аж близько десь затупотіло,
Хтось плакав, хтось лементував.
Юрба наблизилась сердита,
А з нею жінка, горем бита,
Злякалася, що аж страшна.
Всі кажуть: — Блудниця вона.
Убити! Як вона посміла.
Не жити їй поміж людей.
Закон святий переступила,
Що залишив для нас Мойсей.
Смерть, тільки смерть — ціна така
Її великого гріха.

4.
До Назарянина Ісуса
Її, безтямну, повели.
В серцях у книжників спокуса —
В Його словах гріхи знайти.
"Тут що не скаже Він святого —
Все звернеться супроти Нього.
Накаже відпустити геть —
Закон же вимагає: смерть.
Коли ж закидати камінням
Дасть згоду безперечну Він,
Його осудим, зі спасінням
Прийти ж бо має Божий Син.
Нарешті вдасться в день оцей
Від Нього відвернуть людей".

5.
Звернулись до Христа лукаво:
— Що скажеш нам на справу цю.
Ось блудниця, зловили вправно
Її в смертельному гріху.
А Він неначе і не чує:
Схилившись, на піску рисує.
А жінка, наче смерть, бліда:
На неї налягла біда.
Тремтить, немов листок осики;
Не заспокоїться й на мить:
„Учитель слово скаже тільки —
Й каміння в мене полетить.
Ой горе, доленько моя —
Навіщо ж народилась я?!

6.
Навіщо жити поспішала,
Пізнати прагнула усе?
Невтомно плоті догоджала
— А доля смерть мені несе.
Ішла услід за почуттями,
Гріха солодкими стежками,
Та їх кінець такий гіркий...
О, ще б пожити, Боже мій!
Мені так за минуле сором.
Жалію знівечені дні...
О, хто з них співчутливим зором
У серце зазирне мені?
Там плач, там щире каяття...
Невже закінчиться життя?

7.
Здається, й не жила неначе,
Усе минулося, як сон.
А тут чекають нетерпляче
На смерть мою й на похорон.
Надіятись на щось даремно.
Камінням вб’ють мене напевно.
Сильніша б злива кам’яна,
Аби не мучилася я.
О храме! Ти такий прекрасний,
А я зневажила красу.
В цей день, жорстокий і нещасний,
Свій жаль до аду понесу.
Могла б частіше бути тут,
Та не позбутись смертних пут.

8.
Ой і раділи фарисеї:
„Ось і зловивсь, обманцю, Ти.
У Нього мудрості Своєї
Забракне нам відповісти”.
Ісус на відповідь барився,
Щось пишучи, униз дивився
І не зважав на гам юрби:
„Нехай вона кричить собі.
Тут кожен хоче буть суддею,
Їм любо осудить чужих.
А у самих-то за душею
Сховався не один вже гріх.
Вони карати хочуть знов,
А я усім приніс любов.

9.
„Хто блудить — той повинен смерті”, —
Закон Мойсеїв так гласить.
О фарисеї, серцем вперті,
А ви свою здолали хіть?
Ви, пробуваючи в законі,
Вже стали праведними вповні?
Чи він у вас лиш на вустах,
Самі ж і досі у гріхах?”
Ісус без поспіху підвівся:
— Чом ви вловляєте Мене?
Той перший, хто не прогрішився,
На неї камінь хай жбурне.
Й схилившись знову до землі,
Писав по ній людські жалі.

10.
І загорілося сумління
В серцях законницьких черствих.
Ним опалилася гординя
І пригадався власний гріх.
І від правдивого докору,
Здавалося, втікали б з двору.
Відкрили нехотя вони
Безодню власної вини.
Від сорому схилили чола —
Пекла їх істина проста.
Й один по одному спроквола
Лишали блудницю й Христа,
І через декілька хвилин
Зостався з нею тільки Він.

11.
А грішниці повірить важко:
„Невже приснилося мені?
Ось тільки що кричали страшно
Про смерть ці душі кам’яні.
О, ні, я втратила надію.
Про інше мріяти не смію”.
Підвівсь Ісус: людей нема,
А тільки блудниця сама
Стоїть, опущені повіки.
— Тебе ніхто не засудив?
Прошепотіли губи жінки:
— Ніхто, мій Пане, ні один.
— І Я для тебе не суддя.
Іди — і уникай гріха!

12.
О, що ти скажеш тій сльозині,
Що із очей мигцем сплила?!
— Мій Господи, чи ж то віднині
Мені продовжене життя?
Я вже була напівпокійна,
А зараз і жива, і вільна.
Ти мій пробачив кожен гріх!
О, це найбільша із утіх!
Я милості не заслужила.
Це, Господи, любов Твоя,
Немов пахуча чиста хвиля,
Мене з безодні підняла.
Удячні сльози, освятіть
Мого спасіння щасну мить.

13.
Ти, Боже, захотів звільнити
Цю блудницю, що у гріхах своїх
Привикла їсти, спати і ходити,
Й забула вже, де святість, а де гріх.
Ти їй пробачив кожну ваду
Й забрав від смерті і від аду.
І нині скільки вдячних сліз
З очей у неї пролились!
Вона на це лиш спромоглася
I подумки дала обіт,
Що не засмутить більше Спаса
І не повернеться у світ.
О Боже, збережи її
І приведи в Святі Краї!

14.
А ми? Хто з нас не потопав у світі?
Хто не блудив і хто не пив цей бруд?
Ми всі були немов несамовиті
І мали пекло престрашне вже тут.
І хоч здавалося, що прожили так мало,
Та полум'я пекельне обпікало,
Бо навіть за маленький гріх
Чекає смерть жахна усіх.
А Ти, о Господи, тяжкі провини наші
Узяв на себе у великий час
І випив всю печаль і муку всю із чаші,
Яка була призначена для нас.
Той хрест, що Ти на нім висів, —
Спасіння для людських синів.

БлудницяПоэзия

Блудниця
Поэзия